Українські виробники — за локалізацію. Бо це не про привілеї. Це про сильну економіку України.
Федерація роботодавців України є співініціатором і співавтором Закону про локалізацію та ключовим партнером державної політики «Зроблено в Україні». Для нас це закономірне продовження роботи, яку ми разом із бізнесом ведемо вже понад дев'ять років.
Ми ніколи не приховували, від чийого імені говоримо.
Коли Федерація роботодавців України разом із бізнесом та нардепами просувала Закон про локалізацію, за нами стояли не гасла, а 4 000 українських підприємств, їхні колективи та 150 тисяч працівників, які власноруч поставили свої підписи на підтримку закону. Ми передали ці підписи до Верховної Ради. Ми показали карту українських виробництв, підприємства, людей, які стоять за локалізацією.
Ми завжди говорили: ми представляємо українських виробників, їхніх працівників та їхні родини.
Тому сьогодні виникає інше запитання.
А від чийого імені говорять ті, хто виступає проти локалізації?
Чиї інтереси вони захищають? Хто зацікавлений у тому, щоб кошти українських платників податків працювали на розвиток виробництва за межами України?
Ми не ставимо під сумнів право на дискусію. Але переконані: кожна сторона має чесно відповісти, чиї інтереси вона представляє.
Федерація роботодавців України свій вибір зробила давно. Ми — на боці українського виробника, українського працівника та української економіки.
Сьогодні Закон про локалізацію працює вже понад чотири роки. Його дія тепер поширюватиметься й на оборонні закупівлі, а локалізація стала одним із ключових інструментів державної промислової політики.
І результати вже очевидні. Лише один приклад:
У 2025 році укладено договорів про закупівлю товарів, внесених до Переліку в Prozorro, на суму 66,7 млрд грн. Для порівняння: у 2022 році (перший рік дії законодавчої вимоги) — близько 10,5 млрд грн.
Найважливіше — це мультиплікативний ефект. Одне робоче місце у машинобудуванні створює або підтримує ще 5–6 робочих місць у суміжних галузях — металургії, електротехніці, виробництві комплектуючих, логістиці, сервісі.
Саме тому локалізація — це не підтримка окремих підприємств. Це інвестиція у зайнятість, розвиток технологій, економічну стійкість та обороноздатність України.
Повністю підтримуємо позицію Дмитра Кисилевського, зокрема щодо необхідності захисту справжньої локалізації та недопущення її дискредитації.
Адже локалізація — це не про приклеїти на продукцію табличку українського виробника. Саме тому закон постійно вдосконалюється, щоб у державних закупівлях залишалася лише продукція з реальною, а не фіктивною локалізацією. Нові зміни до законодавства, прийняті Законом України «Про публічні закупівлі» №4888-ІХ, посилили вимоги до виробництва в Україні, запровадили дієвий контроль і відповідальність за порушення. Це означає, що державні кошти мають витрачатися лише на ті товари, які дійсно виробляються в Україні, виробники яких створюють робочі місця та сплачують податки, а не на ті, постачальники яких лише імітують локалізацію.
Важливо розуміти: локалізація не означає ізоляцію від Європи. Навпаки.
Українські виробники давно інтегровані в європейські виробничі ланцюги. Наприклад, виробляючи український автобус, ми використовуємо двигуни, електроніку, трансмісії та інші комплектуючі від європейських партнерів. Саме так працює сучасна промисловість — через кооперацію та створення доданої вартості в різних країнах.
Саме тому дивує позиція, коли, у випадку, про який пише Дмитро, від імені європейського бізнесу фактично відстоюється можливість зберегти лазівки для так званої «фальшивої локалізації». Йдеться про ситуації, коли продукція, вироблена в Туреччині чи Китаї, без реального виробництва в Україні отримує можливість брати участь у державних закупівлях як така, що нібито відповідає вимогам локалізації.
Ми переконані, що це не відповідає інтересам ні України, ні добросовісного європейського бізнесу, який інвестує у виробництво, створює робочі місця та працює за прозорими правилами.
Федерація роботодавців України переконана: сьогодні варто говорити вже не про те, чи потрібна локалізація, а про те, як зробити її ще ефективнішою, розширити її дію та посилити політику «Зроблено в Україні».
Бо сильна промисловість — це сильна економіка. А сильна економіка — це сильна Україна.
